осколки моєї оскомини
у коло стають над безоднею
я чую, що серце втомлене
і б’є у набат. поступово я
вдихаю повільно і тихо
і сум видихаю з всіх атомів
мій крик у проваллі лунає
так дихаю, щоб не заплакати
та я дістаю цю оскому
і скельця кладу над безоднею
в безодню дивитися страшно
безодня глибока й порожня
втомилася бути хорошою
чутливість моя заморожена
чуттєвість також разом з нею
снігом на дні припорошена
(я їх так давно не лілею)
дбайливо виймаю уламки
і цю прибираю оскому
весна промиває всі ранки
щоб токсичний продукт перевтоми
не залишати на ранки
я прибираю оскому…
7.04.2015