Якось дівчинці Надійці
Сон приснився дуже дивний:
Ніби друг її Максимка
Апарат зробив космічний.
Це була машина часу.
Вона вміла відправляти
У минуле і майбутнє -
Варто тільки побажати.
Що в минулому шукати?
Все з історії знайоме.
Зовсім інша річ - майбутнє...
Надю вабить невідоме.
Сіло впевнено дівчатко
У машину часу з хлопцем.
І полинули в майбутнє
Крізь віки, роки до сонця...
Приземлилися нарешті...
Та невже це Україна?!
Диво-сад, зелені луки,
Пісня в небі солов'їна...
А квітки які яскраві!
Ще не бачила таких
За своє життя Надійка.
От би друзів всіх сюди!
А які щасливі люди!
Доброта, любов панують.
Розкажи про це, Надійко,
Може, все-таки почують...
Спокій, злагода, добробут,
Мир і щастя, і свобода
Кожного, хто прибуває,
Зустрічають біля входу.
І не треба вже нікому
Там отримувать зарплату,
І не треба вже нікому
Там боротися за владу,
Бо Єдиний там Правитель
(І до Нього я молюсь).
Він - Творець Землі всієї,
Він - Спаситель. Це - Іісус.
А коли проснулась Надя,
Сон покинув, та надія
Залишилась в неї в серці
Та іще солодка мрія.
Ось в таке майбутнє вірю,
Моя мила Україно,
І до слів додам я діло
І натхнення, ненько рідна.