Коли ми були дітлахами – ховали секрети:
поранені скельця, незцілені книгами квіти,
червоні пташки на полях, де так млосно любити
свої помилки і чужі недоречні поради;
на честь упирів віддавали життя на парадах
батьки-матері-дідусі з крижаними вустами
кришили той острах на крейду і рівно писали
усмішки на наших засліплених спалахом долях…
дівчата не знали, як легко пошитись у вдови,
а різали сукні бабусь на хустинки і плаття,
а хлопці ладнали до неба біляве багаття,
в яке відлітали навік зимувати повістки…
колишні секрети лишились у рідному місті,
де квіти під склом потрапляють в дитячі долоні,
а смерть без упину єднає своїх та сторонніх.