Я закрита в полоні пам'яті
Разом з серцем, що покоється в попелі
Так! Кричала! Та все це з опалу...
Виникають лиш часточки спогаду...
Розбивала так на шматочки все
Зупинялася та час невпинно йде
Кидалась остаточно в крайнощі
І повільно свій запах втрачали прянощі...
Запевняла себе все буде ОК
Та крутий поворот і знову шок,
Рухав долею шанс, знову дежав'ю
Сміх, сарказм, а я усе ж стою.
Наче вперше впевненно зробила крок
За ним наступні в супроводі рок.
Бігти навздогін це давно забутий стиль
Різнокольоровий шовк й чужий текстиль.
Умовний подив з чужих потоків слів
Зупинки у причалах не своїх кораблів.
Відпустка на безлюдних островах
Поглинала відчуття, що зароджували страх.
Підйом! Проснись! Та марно все
Так цікаво, куди потоком віднесе?
Почуття стають лиш грудою руїн,
Вже зовсім не потрібен рідний дім...
Прозрінням промайнуло каяття
Чого вартує тут наше життя?
Для чого парнії серця стають сумні?
Доповнюючи болем будні дні...
Вир надає різноманітності питань
І не опублікують з шифрами видань,
Бо так заведено у ангелів душі
Всі почуття і біль донести крізь вірші...
03.04.2015