Змучені і зневірені
Ті, хто творять історію.
Пальцями почорнілими
Вчаться життю зі зброєю.
Серед усіх – не зломлені
Болем, смертями, зрадами,
І почорнілі, втомлені
Сплять у степу під ГРАДами.
Від барикад скривавлених
До Ілловайських «опадів» -
Залишки йдуть незламаних,
Поки що не закопані.
Очі – глибоке озеро,
Де замість дна – поранення:
«З фронту лиш тих привозили,
Хто воював неправильно.»
І до катів усміхнених
Тягнуться руки згорені,
Що вже давно зневірені -
Та ще й тепер знедолені.
Нас залишилось мізерно,
Але ми – сталь гартована,
І, наче меч, обріжемо
Шиї брехливим головам.
Стануть в колони кіборги! -
Сотні очей пустих -
І не зупинять стінами
Чорних їх всіх та злих.
Друже! Коли вагаєшся,
Згадуй цих три слівця:
«Кіборги. Не. Ламаються.
Кіборг. Це я. Це я.»