Писав він їй одній: "Пробач!",
І друкував листи: "Прости!",
Скрізь сутінки глухих невдач
Йому так важко було йти.
І бігти, дихать через силу,
Її на серці зберігавши,
Летіть до неї, мов на крилах,
Але додолу низько впавши.
Лишивши скрегіт на душі,
І одиноку мертву тінь,
Й як рідні були - так чужі
Скрізь сотні мерехтінь.
Пуста кімната, він один -
У мріях тоне, як колись,
Не помічаючи спливаючих годин,
Вирує шепіт в тиші ніжно: "Повернись!"!!!