Відколи пам'ятаю свою бабусю, завжди бачила її в праці. Вставала вона дуже рано, десь о четвертій годині. Це влітку. Восени і взимку - пізніше.
Пам'ятаю бабусині руки, худенькі, сухі і в зморшках. Зморшки такі глибокі, що аж страшно за руку взятись, щоб ненароком не зробити їй боляче. Тому тримала її ручечку дуже обережно. Іноді хотілося розцілувати, але чомусь соромилася.
Моя ріднесенька, як же мені Вас не вистачає!!! Вашого тепла, любові, доброти...
Вона любила всіх людей на землі. А найбільше - Бога. Тому слухалася Його. Любила читати Слово Боже. Біблія завжди лежала в неї на столі розгорненою. І коли випадала вільна хвилина, бабусенька брала Її в руки, підносила до вікна(щоб видніше) і повільно читала, роздумуючи над кожним словом...