Течія кришталево-чиста
Швидкоплинно звертала у русло.
Розсипала водою намисто,
Розмивала пісок розпусно.
Береги омивала без ліку,
Лоскотала каміння скелі.
Тихим шумом гукала, без крику,
Течія до своєї постелі.
Небо бачило кожну хвилину,
Задивлялося в неї, як в дзеркало.
І дощу найдрібнішу краплину
Віддавало, аби не померкло.
Небо потай із ночі до ранку
Милувалося тою красою.
Як дитину, шалену коханку,
Умивало своєю сльозою.
Течія неприборкана дзвінко
Береги нові знов омивала,
Як ніким непідкорена жінка,
В темне море від неба втікала.