Алесь Салавей (Альфрэд Радзюк)
СОНЕТ
Лишивши місто, я собі знайшов
Нарешті спокій тут, де тиш прозора.
Де небо вічне прихищає знов
Вдень — сонце, уночі — зірок простори.
З травою вітер кублиться немов,
І вдалині шумить безмежне море…
Скажи, хіба отут, де чарів схов,
Зобачити хтось може сум і горе?
А спробуй-но думкам свободи дай:
Згадаєш мимохіть про бір грайливий,
Скарб найдорожчий — золотаві ниви…
Дивлюсь в задумі я на сизий небокрай, –
О як би був я вдячний і щасливий,
Коли б це був любимий серцю край!
(переклад з білоруської — Любов Цай)
***
Оригинал:
Алесь Салавей (Альфрэд Радзюк)
САНЭТ
Здаецца, ўрэшце я знайшоў спакой,
Хоць на кароткі час пакінуў горад.
Забраўся ў цішу. Неба нада мной –
Прытулак сонцу ўдзень, а ўночы – зорам;
Салёны вецер ветліцца з травой,
Гамоніць воддаль водгульнае мора.
Скажы, хіба ў чароўнасьці такой
Хто-небудзь можа бачыць сум і гора?
А паспрабуй – і волю думкам дай:
Міжволі ўспомніш звон бароў гульлівых,
Найзалацейшы скарб на сьпелых нівах...
Гляджу задуміліва на шызы небакрай, –
Які-б я быў удзячны і шчасьлівы,
Каб гэта быў мой сэрцу блізкі край!