Автор: Оксана Пахлёвская
Перевод с украинского языка: Инесса Соколова
* * *
…Прекрасна земля, что согрета,
и солнце, что тихо встаёт.
Прекрасно у южного ветра
лицо, оно словно твоё.
В каком, я не знаю, столетье,
всегда и везде, и нигде, –
у ветра лицо человечье
и молодо в южной среде.
А где будет встреча, не знаю,
но память мечту сохранит.
Навстречу мне ветер желанный
с загаром от солнца спешит.
Загадочный ветер, откуда?
Куда ты зовёшь за собой?
Лицо ветра с юга – как чудо,
то с негой, то взгляд грозовой.
В нем вижу исконную жажду,
и силу, чтоб всё разрушать, –
в лице ветра южного каждый–
забытых легенд благодать.
А ветер такой старомодный,
из древних забытых глубин:
он руки целует руинам,
чтоб встали они из руин.
А я на дороге у ветра –
как статуя, древность, горю.
Вернулся он с прошлого света,
чтоб взглядом сказать мне «люблю»..
Оригинал
* * *
...І любиш цю землю зігріту
і сонце, що тихо встає.
Обличчя південного вітру
так схоже мені на твоє.
В якому, не знаю, сторіччі,
бо завжди, бо скрізь і ніде,-
південного вітру обличчя
навіки тепер молоде.
Не знаю, зустрінемось де ми
чи в пам"яті літа згорим.
Назустріч лиш вітер південний,
засмаглий під сонцем старим.
І хто він, цей вітер, і звідки?
Куди за собою він зве?
Обличчя південного вітру
то ніжне, а то грозове.
У ньому жага споконвічна,
що зводить зруйноване вщент,-
південного вітру обличчя
з ущелин забутих легенд.
Цей вітер такий старовинний,
з таких предковічних країн,-
він руки цілує руїнам,
щоб встали вони із руїн.
І я на шляху того вітру -
мов статуя древня в огні.
Він з того повернеться світу,
щоб глянути в очі мені.