Бездонна синь, прояснена краса,
Душа - аж терпне від буяння цвіту,
Що стелять нам Покровом небеса...
Далеких гроз бабахкання край світу.
Ми ще живем, ще платиться Яса
Гарячим болем і тривожним вітром,
Ще творяться, крізь сльози, чудеса,
Бо декому лишається лиш Віра,
Лиш білий цвіт,
що сиплеться, згаса,
Гіркого щастя
визначена міра...