Солнце садится, горы чернеют,
Птичка всё тише, поле немеет,
В радости люди, что отдыхают,
А я не знаю, что поджидаю.
Я засмотрелся...Сердце - в кручину,
В тёмненький садик на Украину.
В мыслях туда я себя отсылаю,
Сердцем как будто-бы отдыхаю.
Чернеет роща, поле и горы,
На синем небе видятся зори.
Ой! Звёзды, звезды! - слёзы невинны.
Вышли вы в небе на Украине?
Ищут ли очи карие в синем
Иль ожидания нет и в помине?
Если забыли, значит, заспали,
Чтоб о судьбе моей не узнавали.
N.N.
Сонце заходить, гори чорніють,
Пташечка тихне, поле німіє,
Радіють люде, що одпочинуть,
А я дивлюся...і серцем лину
В темний садочок на Україну.
Лину я, лину, думу гадаю,
І ніби серце одпочиває.
Чорніє поле, і гай, і гори,
На синє небо виходить зоря.
Ой зоре! зоре! - і сльози кануть.
Чи ти зійшла вже і на Украйні?
Чи очі карі тебе шукають
На небі синім? Чи забувають?
Коли забули, бодай заснули,
Про мою доленьку щоб і не чули.
[Друга половина 1847
Орська кріпость]