Горемико, моя Україно!
Найтерпиміша із усіх країн.
Ростиш в гніті свою дитину,
Важко встати тобі з колін.
Розверзлася хаща вогненна,
І полився свинцевий дощ.
Доля знову твоя незбагненна,
Бо до влади прийшов ІрОд.
Роздягнули тебе "антихристи",
Крають, ріжуть поля на шматки.
Ллється бруд, від якого так гидко,
Помирають вишневі садки.
Вянуть спогади самі найкращі,
Хтось стирає минуле за нас.
Ох, невже ми такі пропащі!
Що чекає в майбутньому нас?
Майоріють червонії маки,
Обеліски стоять на полях.
Годі жити в брехні й помирати,
Час зібрати всю волю в кулак.
Горемико, моя Україно!
Піднімись, і встань з колін!
Озирнись, навколо- руїни,
Подивись помирає твій син.
Помирають міста і села,
І зів'яли вишневі садки.
Мати знову сумна й невесела,
Бо погані прийшли звістки.
Хто затіяв це лихо велике?
Хто посіяв "Пандори зерно"?
Плачуть слізьми ікони в Поліссі,
Вони бачать війну Світову.