Мій милий, я надсилала моє внутрішнє сонце до тебе
але долітаючи до гір промені вдарялись.
сильно.
набивали синці і кволими птахами падали до підніжжя з неба
безнадійно повільно.
Мій рідний, гори їх спиняють вже котрий раз, але вір мені
що цілячись камінням у скроні
моєму промінню
вони скоріше самознищуються
ліквідуються
саморуйнуються
наражаються на пожежу
бо я все одно зігрію- тебе
спалю- їх
горітиму- щастям, злетівши на вежу
зітру межі з крові птахів
вітром сповіщу про моє повернення
загасивши безлад і цілуючи вухо.
я особисте твоє тепло
з гучним серцем. прихились і слухай.
і слухай.