Прозорий відчай важить як кришталь
на пальцях, що шукають порятунку
в долонях: приховай мене – зламай,
вдягни назавжди пам'ять без ґатунку,
без слів, без обіцянок, без надій –
клянися, що ніколи не згадаєш,
як ти мене – закреслено – “любив”,
як я тебе – закреслено – “навзаєм”.
~. ~
Летюча смерть приходить в жовтих снах,
п’є воду і сміється до кульбабок:
рахуй мене – по скривджених думках,
шукай воскреслим сонечком під ранок.
~. ~
Бузкові коні тануть, наче тінь,
яка на водопій прийшла молитись.
Заблуканих коней моїх зустрів –
і отруїв солоним співом вилиць.