Зелений вітер зваблює каштан,
звільнитися від зайвого суцвіття.
У смерті стільки трунку, пере… стань
хмариною й забудеш, як любити.
Натомість відбуваєшся дощем,
проштовхуєш знесилене коріння,
бо гілка, що зламалась, не пече,
а гілка, що заквітла, божевільна –
пручається, втрачає пелюстки,
аби уберегти колюче диво.
Запалює незаймані гріхи –
і світиться від сорому щаслива.