Дитинство знов наснилося мені...
Як легко було й радісно малою
Босоніж прогулятись навесні
Зеленою й пахучою травою.
Солодкий і терпкий кленовий сік
В долоні мої капав, як сльозами.
І сонце пробивалось між повік
У кожний ранок посмішкою мами.
Тепер лиш сниться... Пронеслось життя.
Була й сумною, й радісной дорога.
І все частіш приходить каяття,
Звертаюсь не до мами, а до Бога...
Сумую за домівкою, селом,
І бачу знов дитинство я щоночі...
Ранкове сонце за моїм вікном,
Неначе мама, заглядає в очі...