Коли в альтанці із ротангу меблі
Скриплять про осінь з затяжним дощем,
Давай згадаєм про обійми теплі-теплі,
Наллємо чаю. Трішки згодом - ще...
Нехай надривно плаче сіре небо,
А для печалі - жодної з причин.
Бо поруч чоловік - такий, як треба,
Із тих, що на мільйон - лише один.
І двійко спин під теплим синім пледом,
І чоловічі плечі - мов стіна.
Бо поруч та, чиє волосся пахне медом,
Із тих, що на мільйон - лише одна.