Синий месяц химерной игрою
Зажигает в окошках огни.
И рыдает рояль за стеною,
Вспоминая ушедшие дни.
Ах, от чувств тех расплакаться можно.
Тихо, сердце моё, замолчи!
Кто ж так клавишам страстно, тревожно
Изливает страданья в ночи?
Что она или он пережили,
Всколыхнув этим память мою?
В звуках боли своей закружили...
Их страдальца уже я люблю.
Только вдруг те рыданья сменила
Песня счастья, откинув вуаль.
За собою меня поманила,
Увлекая в небесную даль.
Засмеялась, рассыпав монисто,
И рояль к солнцу душу повёл...
Как я рад за того пианиста,
Что опять своё счастье обрёл.
Ну, играй же! Я сердцем с тобою!
Жизнь прекрасна, тебе подпою!
И смеётся рояль за стеною,
Будто слышит он просьбу мою.
РОЯЛЬ
Володимир Сосюра
Синій місяць химерною грою
опромінив узор на вікні,
і ридає рояль за стіною
про далекі, загублені дні.
Од ридань тих заплакати можна.
Що ти, серце моє, замовчи!
Хтось на клавіші душу тривожну
виливає сльозами вночі.
Що згубив ти чи що ти згубила,
що тривожиш так душу мою?
Звуків цих зачаровану силу
я все дужче і дужче люблю.
Але раптом ридання змінила
пісня щастя, мов сяєво - тінь,
моє серце на огненних крилах
понесла в голубу далечінь.
Гей, ти, доле моя солов’їна,
що колись довго гнана була!
Як радію за ту я людину,
що загублену радість знайшла.
Грай же, грай! Я всім серцем з тобою,
нам життя тільки щастя дає.
І сміється рояль за стіною,
наче чує прохання моє.