ЛЯПАС
Заснув вечірній Львів, дощем умитий,
Ніч землю вкрила зоряним плащем,
Дрімав Високий Замок, оповитий
Зеленим виноградом та плющем.
За шпиль костелу місяць зачепився,
В калюжах відбивались ліхтарі.
А в ресторані мед рікою лився
І серце звеселяли піснярі.
У велелюдді щедрого застілля,
Бадьоро струменів веселий сміх.
Там молодь відзначала день весілля.
І я пила коктейлі серед них.
Весь вечір вдосталь пригощались гості,
П’яніли від горілки та вина,
Під дзвін бокалів розлітались тости.
Та ось розмова про Донбас зайшла.
Тут жінка на весь зал заголосила:
“Біда, мій син поїхав на війну!
Молю я Бога знищити Росію!
Хай в пил зітре кацапську сарану!
Нехай подохнуть москалі трикляті!”
Тут жінку присоромив сивий пан:
“Хіба народ Росії винуватий,
Що президент в них злодій та тиран?”.
“Всі в світі олігархи однакові.”-
Його поправив молодий атлет.-
“Вони народи знищити готові
Заради дзвону золотих монет.”
“А я війні на сході дуже рада!”-
Сказала щиро мати двох дітей.-
“Наскільки мудро чинить наша влада,
Що на Донбасі знищує людей!
В землі сепаратисти будуть гнити,
Мені не шкода їхніх дітлахів!
Вони тепер не мають права жити,
Нехай відповідають за батьків!”.
“Усе як є!”- сказав рудий хлопчина.-
“Державу захищати - це не гріх!
Бандері слава! Слава Україні!
Ми є найвища нація за всіх!
Розірвемо ми ворогів зубами!
Росте могутність наша з кожним днем!
Усіх незгідних затопчім ногами!
Накриємо їх “Градом” та вогнем!”.
І тут я вже не витримала й встала,
Від гніву, стиссла міцно кулаки:
“Ви втратили всі розум!”- закричала.-
“Негайно схаменіться, земляки!
У храмах Божих б’єте ви поклони!
Читаєте уголос “Отче наш”!
А самі не шануєте закони!
Ненависть помутила розум ваш!
Тому вас у Європі не чекають!
За це поляки “бидлом” кличуть вас!
За ваше зло і я вас зневажаю,
Та підіймаю келих за Донбас!”
Заверещала націоналістка,
Від люті, аж вдавилася вином:
“Ти ж недолюдок, ти ж сепаратистка!
Тебе змішаю, суко, я з лайном!”
Я гордо підняла блакитні очі,
Та відрекла, що було на душі:
“На жаль, лайна я вашого не хочу.
Ви, краще, залишіть його собі.”
Пішла я геть, під галас та прокльони.
Мені вони огидні були всі.
Нехай собі пліткують, як ворони.
А я, спокійно сіла у таксі.
СОЛОМІЯ ГАЛИЦЬКА
(червень 2015)