Що їм ті гори, коли вони разом?
Що їм той купол скажених небес?
Дорогою сірою з нігерським джазом
Йшли собі двоє та їх вірний пес.
Вони не кохали (нізащо й ніколи!),
Грали на флейті й сушили полин,
Збирали папірчики від Кока-Коли,
Та вірили в те, що ніхто не один.
Що їм до церкви та що їм до Бога?
До директорів та до курсу валют?
У них є повітря, у них є дорога,
У них є собака, і власний маршрут.
І світ їх любив, їм світ падав в ноги,
А Сонце всміхалось і вдень і вночі.
На що забобони і перестороги,
Коли усі демони сплять на плечі?
Коли про них взнали молодші й зелені-
Усіх стрепенуло до складу кісток.
В дорогу втікали такі ж безіменні:
Хто в ліс, а хто в море. Хто в сніг, хто в пісок.
А зараз по світу блукають мільйони,
Грають на флейті і сушать полин.
Збирають папірчики від Кока-Коли,
І вірять у те, що ніхто не один.