Пам`ятi Олександра Борисенка
загинув 1 вересня 2014 року
під Лутугине Луганської області
Вивчаю географію війни.
Пишу коротку біографію бійця.
Двадцять один всього...
Від "Сатани" - не врятуватись зброєю стрільця...
Йшов добровільно, по контракту. - Нащо сину? -
Іду навчатись захищати Батьківщину!
Вже в перший бій, на Перекопськім перевалі,
проти кадирівців стояв, не за медалі.
Земля горіла в серпні під Лутугине...
Батьківське серце звите болем, звите тугою.
Молилися за сина і за брата...
А проти танків з автоматом, варто?!!
По триплексам поцілив, перед ними
під прикриттям бійці і побратими
колоною відходили. Тремтіла
земля від жалю - бо завмерло тіло...
Коли Сашко дивився смерті в вічі,
дідусь хрещений, наче сивий січень,
не міг пробачити собі такої втрати...
Хрестився мовчки. Де ти, Божа Мати?
Дітей до школи звали срібні дзвони.
Не чув Сашко. Він перетнув кордони
свого життя, короткого, як спалах!
Він ще повернеться, щоб там не стало.
Чекаємо. Прийдемо на уклін.
Один із тисяч, України син,
із рівничан четвертим він поліг...
Ім'я героя - на Небеснім тлі.
Указом Президента України від 15 травня 2015 року
нагороджений орденом "За мужність" III cтупеня. Посмертно.