Є таке звірятко , що не спить вночі,
Боки не відлежує собі на печі.
Тільки сутінки на землю під вечір ступають,
Вони носики зі сховок своїх витикають.
Зацікавилась і я - що воно за дивина?
Навіть влітку не знімає із голками жупана.
Чи за тридев'ять земель отой звір живе,
Чи то, може , на селі така живність є?
Прислухалась – щось під сіном фиркає , сопить.
Якийсь м'ячик на доріжку викотився вмить.
Ой , не м'ячик це, малята. Мабуть – те звірятко.
Дріботіло , так кумедно , на маленьких лапках.
Поміж квітів , ще й босоніж , по піску.
Буде – буде пустувати на подвір'ї , у садку.
Не залишить без уваги ні жука , ні черв'яка,
Бо маленьке оте чудо , із родини хижака.
Наполохає вужа , маму мишу , мишеня.
Це , бува , не кошеня ?
Нумо , дітки - хто вгадає ?
А звірятко час не гає –
Дума збігать на грядки , ще по полуниці,
Щось запахло по дорозі… молочко для киці!
Глянув здалеку на неї – ніби міцно спить,
Ледве сьорбнув молочка – підхопилась вмить.
Спину вигнула дугою – зараз розберусь з тобою.
Та ще й лапкою махає… Це мене не налякає.
Бо я їй не колобок, а колючий їжачок.
10.06.2015р.