Ельміра Ашурбекова
НАДІЯ
«Вже по війні
До знахи якось я пішла,
І та мені
Було надію подала.
Рекла вона:
Десь під землею...
Не один...
То мо’ — хто зна —
Десь там у шахтах робить він...», —
Це бабця так
Нам про Гамзата, дідуся.
Для неї — знак,
І в тім була надія вся
У час, як внук,
Йдучи вже до армійських лав,
Ступав на брук, —
Одної верстви з дідом став.
«Стомилась? — Ні.
Все ждала, бачила у снах.
По тій війні
Був до домівки довгий шлях.
Надійде час,
І він повернеться назад,
Обніме вас
Дідуньо рідний ваш Гамзат».
...А вість сумна
Без бабці — пізно — вже була,
Адже вона
В далекі засвіти пішла...
Не в шахті, ні —
В могилу братську ліг однак...
...Тепліш мені,
що звістка ця спізнилась так...
(переклад з табасаранської — Любов Цай)
http://www.stihi.ru/2015/06/17/262