***

Хтось показав і віру, і надію,
Хтось оселив їх в серці навікИ.
Невже тобою я не володію?
Мені здавалось, зовсім навпаки.
Мені здавалось, розігнати хмари
Вмить може посмішка дитяча,
Тому я посміхнусь, та незабаром
Згадаю, що доросла і заплачу.
У цьому світі, добре, не одні ми,
Напевно треба так, чого журитись?
Несказані слова помруть німими,
Якщо б і встигли навіть народитись.
Що могло бути в нас - зникає.
Споконвіків для цього є могила.
Маленька дівчинка в мені - не відпускає,
А та, що трохи старша - відпустила.