Твоя криниця вже пуста,
черпати натхнення нема звідки,
дуже твердими стали ті уста,
що були улюбленою квіткой.
З твоїх очей вилилась вся фарба,
тепер куди мокнути перо?
Страждання і біль - моя карма,
життя моє - зеро!
Волосся поросло бур'янами,
засохло немов сіно,
всі спогади рознесло вітрами,
також наші діалоги,мов у Тарантіно.
Посмішка вже не зігріває,
сміх вже такий як в інших,
обличчя не так як колись сяє,
втонув в очах,що за твої глибше.