Так відчайдушно писати це тобі,
Тій, яка розпалила вогонь у серці,
Тій, яка забрала надію на все, що могло бути,
Боляче розуміти, що розквітнути не можливо,
А біль на рівні зламаних ребер,
Сидіти і жадати теплих рук твоїх,
Які більше не побачу у своїх,
Насправді більшого й не треба.