"НЕБАЖАНА ГОСТЯ"
Україна у лахмітті, чорна як циганка,
До Європи завітала, верещить на ґанку.
В неї руки у крові, свастика на лобі.
Відворотна та бридка, у своїй подобі.
Б’є завзято кулаком в Європейські двері:
“Ти ж впусти мене, кума, швидко до оселі!
Стіл накрий та не шкодуй меду і напоїв!
Бо привела я до вас, ще й своїх “героїв”!
У родину європейську мусиш нас прийняти!
Ще й побільше грошенят не забудь нам дати!
Ми бадьорі та веселі, буде вам відрада!
То ж впусти нас до оселі! Що ж ти нам не рада?!
У свій дім мене не раз взяти обіцяла!
Ось тепер я і прийшла! Відчиняй, сказала!!!”.
Стогне ненька-Україна, у вікно шкребеться.
Двері копає ногами, головою б’ється.
Перелякана Європа двері підпирає.
Цю дикунку божевільну в хату не впускає.
Україна їм давно, як у горлі кістка.
Остогидла геть усім, хамка та фашистка.
Вистачає з них циган, негрів та арабів.
У свій дім ніхто не жде босих голодрабів.
(Соломiя Галицька)