Навіщо нам кохати, колишнім пробачати?
Навіщо нам любити і знову сльози лити?
Чи варто пробачати і в серце знов впускати?
Навіщо нам страждати, і тих хто йде тримати?
В нас серце має звичку, завжди все пам’ятати,
І мимовільно навіть ми можемо це згадати.
В душі у нас є книжка, вона її гортає,
І з відчаєм і горем усе переглядає.
І потопаючи у спогадах цих ясних,
Ти згадуєш той блиск, очей прекрасних .
І в цей час хочеться усе це повернути,
(Та ні, не хочуся – цього не може бути.)
Той хто вже раз пішов, піде і вдруге,
Хто зрадив раз, - ще зраджувати буде,
І той хто завжди каже: «Я кохаю…» іншій,
В цьому житті не буде щирим більше.
Звичайно кожен може це сказати,
Що той , хто любить, має пробачати,
Що це помилка так в житті буває,
І, що любов ніколи не згасає.
Та зупиніться, може уже досить?!
Уже не треба грати в почуття!
Яка любов? Вже голову не зносить!
До чого тут слова ваші з життя?
І на питання, що до цих колишніх,
Я свою відповідь таки скажу,
Як би мене кохав, як я кохала
Колишнім зараз ти б мені не був.
Ну ось тримай це відповідь єдина,
І більше я тобі вже не скажу,
Ти був для мене серця половина,
Тепер між нами пам’ятай межу.