Відпускаю тебе, відпускаю.
І ще з сотню разів відпущу
До далекого водограю,
До самого початку дощу,
Відпущу до веселого сонця,
До примарних холодних зірок,
До знайомого барселонця,
До красивих привітних жінок.
Відпущу і на день, і на роки,
І на скільки ти зникнеш з очей,
І не буду сама й одинока,
І не буде безсонних ночей,
Не чекатиму надто терпляче,
Не писатиму довгих листів —
Буде все виглядати, неначе
Все йде так, як ти сам захотів.
Лиш приємне минуле в таємних
Сторінках своїх збережу,
І спитаєш, можливо, даремно:
“Як ти там?” — Я, напевно, збрешу.
І я знаю, що рано чи пізно
Ти повернешся, так вже бува
В нас ще стільки не зроблено різне,
Не досказані добрі слова,
І не здійснені мрії й бажання,
Спільні справи і нові світи …
І тому це не тяжке прощання,
Просто я відпускаю… (Не йди…)