Краю мій! О, земле, мила!
Затьмарила війна твою красу.
На тебе опустила чорні крила,
І вирвала із наших душ весну.
За що нас катувати і гнобити?
Безчестя меч над Україною висить.
Скажіть, як дітям нашим жити?
Коли земля свята моя горить.
Не вбити Україну, не зломати,
Не залякати градом від гармат.
Свободу у народу не відняти,
Ми сильні духом, сильні у стократ.
Та доки ж кров’ю ще її кропити?
Дивитися, як плачуть матері.
Не дай нам, Боже, гідність осквернити,
А дай нам миру й щастя на землі.
Ми ладні рідну землю боронити,
Щоб вільною завжди вона була.
Так дай нам, Боже, все це пережити,
Щоб знову Україна зацвіла!
Тернистий шлях привів народ до волі,
Бо тільки він до правди люд веде.
Козацька кров кипить як хвилі в морі,
І в жилах наших рветься і гуде.
Не маєте ви права убивати,
Життя лишати на своїй землі.
Від вас ми мусимо страждати,
Ховайте вражі голови свої!
О, Краю, мій! За що страждаєш?
За що гармати тіло твоє рвуть?
За чий ти гріх відповідаєш?
Що твій народ чолом до землі гнуть.
Настане час і все лихе минеться,
Ми здобудемо мир в боротьбі.
Тебе крилами вічність торкнеться,
З неба щастя проллється тобі.