Щоб вкотре віддати данину
Тому, хто підкорює час,
Я знову знаходжу стежину,
Що кроками міряв Тарас.
Де спомин батьківської хати
Поетові гострив перо,
Де поряд і Хортиця – мати
І пінився сивий Дніпро.
Де бачили скелі, де взнали
Годину сумну лихоліть -
Тарасові думи злітали
У вирій буремних століть.
Минав невеликі байраки
Торкався думками всього.
І може, десь тут "Гайдамаки"
Зродились у серці його
І звідси цурався чужини,
Принади її і добра -
Немає другої Вкраїни,
Немає другого Дніпра.
Я думи оті і стежину
Нащадкам у спадок несу -
Як неньку, любіть Україну,
І велич її, і красу…