Так було не завжди, як сказати –
Навколо Сонця Земля крутилась,
Копернік ще довів завзято,
І людина жодна не барилась,
Знайшовши ціль та як рішить задачу,
Не якась там випадковість,
Не змогли рахувати здачу.
Не кажіть мені про совість!
В селі Піжма, Н-ського району
Жив один дурень, ім*я його Іван,
Що не знав навіть формули Герона,
На два плюс два п*ять казав, болван.
Через свій «великий» розум
Сидів на шиї у батьків;
Тільки злазив він з обозу –
Кобила падала у рів!
І справді, на перший погляд
Не мав здібностей хлопчина,
За яким потрібен пильний нагляд
Та міцна, сувора Єжовська рукавина.
Та весь час просив Іван у Бога
Гнучкої логіки та розуму,
Йому б вистачило й того,
Міг би вставить клепку борзому.
Нарешті, роки по тому
Бог виконав Іванове бажання –
Став з Івана справжнісінький старпом,
Який втратив всякі потурання.
З усіх людей Іван став розумнішим,
Посів на троні мудреців
Бо всіх Бог зробив тупішими –
З усього Світу, зі всіх кінців.
Так було не завжди, як сказати…