Летіли лелеки, летіли далеко,
Далеко за обрій летіли.
Вони відлітали, здавалось здалеку,
Неначе крапки чорно-білі.
Летіли лелеки, спочити б хвилину,
Занадто втомилися крила,
Та раптом одна відірвалась від клину,
На землю спочити присіла.
Літали лелеки, над полем кружляли,
Кружляли тай знов відлітали...
Дивилася вслід одинока лелека
Й від туги вона закричала:
"Летіть мої любі, спішіть мої милі,
Так довго вгорі не кружляйте,
Не можу летіти, не маю я сили,
Ви марно мене не чекайте.
Летіть бо лелеки, летіть чорно-білі,
З собою візьміть моє горе,
Його віднесіть ви далеко-далеко,
І скиньте у синєє море.
Втопіть моє горе в глибокому морі,
І тугу над морем розвійте,
А я залишаюсь у чистому полі,
Ви більше мене не жалійте."
Летіли лелеки за гори далеко,
У вирій вони відлетіли...
Стомилася птаха, присіла лелека,
Вона ж не спочити присіла...