мене переслідують фантомні болі,
фантомні люди, фантомні дотики.
черговий похорон у любові
святкую вином і віршами з готики.
я виношую власні вірші, мов дітей:
повз мене проходять час та події,
залишається поряд все менше людей,
на краще, - бо більшість людей, мов повії.
з усього лиш спогади реальні вповні,
але океан не терпить моїх істерик:
клітка ребер вивертається назовні,
серце викидається на піщаний берег.