…притулились дерева до неба,
одягнувся в мовчання всесвіт,
тільки ж множив хтось погляд серця,
місяць стежку стелив за межі
неосяжно, безмежної мрії,
де чекає нас днів пожежа…
що могло тоді долю пророчить?
щось давало іще надію
вберегти сліпоти щастя очі,
тому так нам потрібна Віра!
щоб таїли зірки подих ночі?..
щоб спокійно жилося на світі?..
все не так, як хотілося!.. може б,
не в кутку своїх мрій жити треба!..