…між нами – стіни непорушного мовчання,
і безкінечний біль не прощений із сліз
у божевільну тишу повертає без вагання
любові дотик без повторення, як гріх…
невже ми стали, мов закляті вороги?..
немає боронитись чим? у безнадії
ховаємось у спогади, час суд вершить
і більш ніхто нікого не жаліє...
наперекір усьому нині вже чужі,
поховане «учора» в забуття…
незлічені цілунки нами у в вісні
збивають часом з колії життя…
напевне боїмося ми Любити і,
відповідальними ставати за Любов...