***

Милий хлопець поспішає,
до солодкої журби.
Сам себе іноді картає,
що не так, чому на ви?

Ні, не згадує ніколи,
йому знаєш не під стать.
А вона вже і забула,
через нього, як її звать.

А вона вже і забула,
пити чай з клятим цукром.
Бо не вміє без нього жити,
і з ним вже не може, з дурнем.

Як прокажена звикає сама,
бо не цікаво аби з ким.
Бо краще в петлю гайда.
Але вона йде далі в дим.

Вона не слабка, вона не ти.
Вона колись пройде крізь.
Твоєї ідеальної...
пустоти.