Я йду лісом скрізь хащі. Босими ногами торкаюся ранкової трави, вологої від роси. Я пам'ятаю цю стежку... Я була тут раніше. Навколо дерева і знову дерева. З-під землі тільки проклюнулися перші весняні квіти. Присідаю і починаю збирати букетик.
Росяна трава бадьорить краще, ніж ранкова кава. Із-за сусіднього дерева виглядає Мавка. Вона веде мене через ліс. А он вже і річка! Ми перебираємося на той бік по перекинутом через річку дереву.
Ось тут повинен бути схил, я пам'ятаю. Так і є! Мавка веде мене далі, ноги тонуть у весняних квітах, а трава лоскоче п'яти. Ця істота чомусь обирає шлях, де нема стежок... Може Мавки їх не люблять?..
Я відчуваю незвичний заряд бадьорості, який розливається по тілу і торкається самого серця. Що це?..
Намагаючись роздивитися почуття, я не помітила, як ми вийшли на галявину. Це місце я теж пам'ятаю. І раптом відчуваю...запах пиріжків... Ось знайома вулиця... Хвіртка!.. Та це ж... Мавко, як я можу тобі віддячити? Стаю на коліна та цілую Мавчині руки. Дарую їй букет зібраних квітів і прощаюся.
Відчиняю до болю знайому хвіртку і кличу-кличу: "Бабусю!"...
Та мій голос перебиває дзвінок телефона... Де я? Розплющую очі, а тут та ж сама кімната. Очі на мокрому місці.
Бажаю кожному сьогодні прокинутися вдома.