Анатолий Дрожжин. Родное царство...

Анастасия Котюргина
Святое царства заваконнае,
Дзе вецер салаўём пяе.
Ўсе, хто праходзіць – мне знаёмыя,
Ўсе, хто прыходзіў – мне свае.

І людзі родныя –
смех зранку і
боль на тварах дарагіх.
Я цісну рукі ім за брамкаю
На ганку абдымаю іх.

І Маці родная
У радасці:
Сынок прыехаў – чуе Бог.
І што ні вуліца –
Як радыус -
Ідзе ад дома маяго.

***

Родное царство заоконное,
Где ветры – словно соловьи.
Все проходящие – знакомые,
Все приходящие – свои.

Родные люди –
И с улыбками,
И с явной болью на лице.
Я жму им руки за калиткою
И обнимаю на крыльце.

Родная мама
Ходит, радуясь:
Сынок приехал – торжество.
И что ни улица –
Как радиус –
Идёт от дома моего.