…порожня тиша – ліра почуття, то Творчість, що надихає музикою душі,
словами заповнює серця, а потім слухає, мов п’є спів солов’їний,
твого зізнання вірші, спокій, і зливу поцілунків долі…
у лабіринті нездійснених снів напевне ти боїшся вірити у щастя...
уявляєш, що знаєш, як любити?.. а може й справді не знаєш?..
тож нехай не перестає битись серце, душа продовжує творити!..
одзиваючись на поклик Любові – вітер намагається під будь яким приводом
порушити кордони мовчання, учорашнього непорозуміння з ним, як із собою,
нині такого болючого зізнання у зраді коханню… у змові з ним супроти цноти
краде хтось твою пам'ять, а може ніщо?.. і пручається зневолена душа
усіляким запитанням, про Ваші стосунки… чи знаємо ми, хто і чого хоче?
ми чужі?.. чи друзі?.. спливає час під натиском думок, під тягарем звинувачень…
щоразу прокидаєшся від болю між ребер, щомиті плутаються слова з мовчанням,
із божевільним, і таким же самотнім вітром…