…вовча лють у збіднілих на мрії очах натовпу,
собачі лайки разом із бряжчанням цепків
відбирають спокій вулиць і приємний смак тиші…
винувато хапаючись хиткої віри у «ніщо»
постійно душать горло думки про волю!..
невигаданий біль від не скинутих ланцюгів
і страх…
він летить навздогін, аби обігнати і стати на дорозі,
неприступною стіною владної брехні,
поглинаючої пащі ненависті – пити кров,
і відбирати останні крихти правди, тої Надії,
що повинна пазурами чіплятися за життя,
не вдаючи із себе жертву чужого божевілля…