…проростає в мені погляд твій,
наскрізь свердлиш своїх снів обіймами…
шлях міняється мовчки, без слів,
повертаєш у пам'ять, мучиш нині.
до фіналу ведеш, хоч би як не хотів,
полонила мене ти безжально…
чи-то власних бажань чорна тінь, лише тінь
душить мозок постійно примарами?..
мрійна тиша поєднує нас назавжди,
на папері безсоння вічний танець дощу
б’є морзянку… вночі залишає сліди,
щоб забулась печаль у якій досхочу
дорікання безглузді, та марні…
доторкається серця – безмеж Небуття,
той, де правда немає значення,
і тому, так не хочеться вкрай забуття,
од повернення ми одцуралися…