Я не розумію, що в твоїх очах,
Що спокушає так мене постійно,
скажи, що ти ще не прочах,
або збреши, якщо все безнадійно!
Чи є то гріх- так марити тобою?
В безсонну ніченьку я знов журюся,
боюся, що не я призначена судьбою,
А що, якщо це так? Тоді, скорюся?
Бог зна що це за чудо будиться у грудях,
Ти зачарував, що дрож мене проймає,
І не знала, що таке манливе буває в людях,
Господи, хтось до цього взагалі звикає?
Що ж ти так бентежиш душу, мій жаркий,
І що в мені велить тебе любити до нестями?
Мені така любов, як мед гіркий,
Що душу розриває безжалісно клаптями!
Мій ясноокий, як все те мені забути,
Що ти залишив після себе в мить,
Коли буденність поміняв, що і збагнути
не одразу, чому у мене серденько бринить.