Ти думав, що я не дізнаюсь
А правда, яка б не гірка
Завжди випливає доверху
На те вона й правда свята
Пробач мені, що я не плачу
В душі моїй пекучий біль
Образа серце розриває
Каміння гуркає у нім
Чому не сказав мені правду
Що я вже не люба тобі
Що інша тебе полонила
І серце віддав ти вже їй
З тобою була я щаслива
Тебе як могла берегла
У горі твоїм і в хворобі
Я поруч з тобою була
Я проклинать тебе не буду
Із серця вирву це жало
Ту пам’ять скорбну забуду
Туманом сивим все накрилось
І білим снігом замело