Гаряча кава, холодний вечір,
Безсонний погляд в потоці мрій…
Буденна втома, розбите серце,
І ти… Звичайно, тепер не мій.
А на світанку нестримне сонце
Освітить небо і сон зжене.
Я знов без тебе… А як без тебе?
Я ж так не вмію… лечу з небес.
Холодна кава, розпиті мрії,
Невірність думки, яскрава ніч,
Різко-солодкі парфуми лілій
Танцюють з вітром в моїм вікні.
Весна невинна вальсує плавно
Поміж зірками, цвіте теплом.
А час невпинно поміж світами
Тече крізь пальці… у мій альбом.
Пекуча кава, гіркі печалі,
І дике серце… не йде до рук!
Я, наче, дама – плаття, вуалі,
Каблук, помада, нестримний дух.
Я, наче, сильна та емоційна,
Слабка в печалі, серед думок…
Я знов без тебе… А як же мрія?
А як же серце поміж зірок?
- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -
Притаманна моїм почуттям
Безнадійність стріляє душу...
І, здавалося б, гірш нема,
Проте, все ж таки, жити мушу.
Допиваю його слова,
Заїдаючи все думками.
А зі світанком його ім’я
Осяде пилом в архів без назви.
11.03.2015