А час іде, та розділяє навпіл, людське життя,
Веде по стежці долі примарним шляхом,
Дорогою по роздоріжжям й перехрестям,
Аби вести нас від початку до кінця.
Хто знає, що кого чекає,
Наше майбутнє, наше майбуття,
Воно за занавісом злив та завірюхи,
Щоб не вбачати радості в майбутнє.
Хто знає, що чекає нас вже через рік,
Чи будувати мрії на майбутнє?
Хто знає, та життя й не побажає,
У світі абсолютного знання перебувати.
Одне, напевно, нас всіх і об"єднає,
Що є минуло й є у нас майбутнє,
І поміж точок відліку та точки прибуття,
Ми проживаєм повний відрізок свого життя.