Жевріє багаття в душі
ледве – ледве,
Та іноді спалах тріскучий
крізь память!
Коли розворушать думки
потаємне,
Непрохані сльози здається
задавлять.
І падає небо на тебе
мов ковдра,
Важка, темно – сіра,
померк візерунок!
Та де ж бо взялась поміж нас
гора Говда,
Навіщо ти іншій оддав
мій дарунок?!