Кувала зозуля недовгії роки.
Гадала зозуля,що помру до сроку.
А я тій зозулі,тоді,не повірив.
Вважав що гадання у неї не щирі.
Я вижив у вирі.Не помер невчастно.
Але щось у грудях непомітно згасло.
Тоді,коли серце ховав я від кулі,
Мене відштовхнуло в подіі минулі.
Я вижив,але поседень я жахаюсь,
Коли хтось пітарду зірве посміхаясь,
Коли свистоне,як тоді посвист кулі,
Болючиї рани,набитії гулі.
Та жахи вночі всі залитії кровью,
Питанням,чого я тоді всеж не помер.
Я вдома,але все ж приходить відвертя.
Права та зозуля про час моєй смерті.