пiсля... вже скоро!..

 
 …скалічені дорогами підошви шукача щастя, вони вкрай
не слухалися іти далі, вітер подряпав терном руки, обличчя,
лиш очі вдивлялися у блакитне небо і, хапалися мрій…
то голод тягнув душу поза світи нестримних уяв,
п’янили ковтки вологого повітря від солоної сльози втрат,
що повертаються каяттям, примноженою купою попелу від вогню
прибитого дощами до землі, щоб знову кохати море, народжуватися,
щоб відновитися серцебиттям… згодом позеленіє трава,
і виростуть із глибокого коріння молоді деревця,
прокинеться від сну весна, там скоро буятиме новий ліс…